Пан╕ Христина

Це був трет╕й день мого побуту в В╕дн╕. Був теплий веч╕р, цв╕ли липи, а я бродив вулицями Леопольдштадту видивляючи затишного куточка для вечер╕. Хот╕лося щоб були ╕ липи, ╕ кв╕ти, ╕ столики знадвору, ╕ злившись з навколишн╕м фоном можна було спостер╕гати соб╕ гуляючу в╕денську публ╕ку. Щось п╕дходяще надибалося на Гановер-гассе. Меню виглядало зовс╕м дешевим. Замовивши шн╕целя за 6.40 ╓вро ╕ альмдудлера, який, як пояснила кельнерша, ╓ австр╕йською безалкогольною спец╕альн╕стю, за два ╓вро маленька пляшечка, я залишився задоволеним сво╖м вибором: спробую цього м╕сцевого напою (треба п╕знавати культуру, чи пак кул╕нар╕ю), а в к╕нц╕ можна буде театральний жестом залишити девять ╓вро, лишаючи, не можна сказати велику, але ц╕лком пристойну суму (по австр╕йським м╕ркам) на чайов╕.

Локал цей виглядав якось дуже по-св╕йському, я би нав╕ть сказав, по-с╕льському. Кельнерша не мала на соб╕ фартуха, меню складалося з двох лам╕нованих листк╕в, включаючи напо╖, ╕ нав╕ть в╕дв╕дувачам бракувало в╕денсько╖ елегантност╕. Дв╕ л╕тн╕ дами сид╕ли напроти мене, як╕ п╕сля того, як одна з них розплатилася за вечерю, ще з п╕в-години тицяли одна одн╕ грош╕, аж поки досягнувши консенсусу, ще п╕в-години збиралися. Дал╕ сид╕ла теж ж╕ноча компан╕я, ж╕ночки рок╕в так коло сорок, вбран╕, як в нас на Крак╕вському ринку можна побачити продавщиць. Одна з ж╕ночок, в прост╕й футболц╕ ╕ сп╕дниц╕, час в╕д часу вскакувала, щоб заспоко╖ти великого чорного пса, який час в╕д часу невв╕чливо ╕ голосно гавкав на перехожих, хоча без особливого ентуз╕азму. З третього столу я запам'ятав пишн╕ вуса, що належали дебелому молодику, типу тих (раз я почав проводити аналог╕╖ з батьк╕вщиною, то продовжу), що горланять "Суддю на мило!" на колгоспних футбольних матчах. Ще був якийсь старший дядечко, в акуратному, але старомодному п╕джаку, який прийшов на зам╕ну двомй дамам, як╕ нарешт╕ з╕брались ╕ п╕шли. Були й ╕нш╕ в╕дв╕дувач╕, як╕ б╕льш-менш вписувалися в загальну, явно не в╕денську, схему.

Коли мо╓ дання п╕зн╕ше прибуло, воно теж нагадало радянськ╕ ╖дальн╕ час╕в мо╓╖ молодост╕: порц╕я була якась без смаку, н╕би з м╕крохвильовки, ╕ дуже проста: два шматки шн╕целю, рис, кислий салатик на окрем╕й тар╕лц╕. Однак дання було велике, як в Америц╕. Згусток невез╕ння в кул╕нарно вишуканому В╕дн╕.

Це все мене ще чекало. Поки же я супок╕йно вижидав свою порц╕ю, попиваючи альмдудлера, який виявився дуже при╓мним напо╓м, в мене за столом з'явилося товариство. На той час, я перев╕в увагу на перехожих, що проходили десь в п╕в-метр╕ в╕д мене. Одна з них, старенька низенька бабця, що ледве переставляла ноги, трохи призупиналася коло мого столика ╕ я, неспод╕вано нав╕ть для самого себе, галантно встав ╕ запропонував ╖й ст╕льця напроти себе. Старенька, не бачачи ╕ншо╖ альтернативи, мусила згодитись.

Вона мала зношену пошарпану сукню червоного кольору, з невеличкою ж╕ночою сумочкою через плече. Сукня досягала ╖й ледь нижче кол╕н. На бл╕дих, в син╕х прожилках в╓н, ногах були вдягнут╕ б╕л╕ шкарпетки не першо╖ св╕жост╕ з червоними босон╕жками. Якщо б так взяти ╕ стиснути ╖╖ раза в три по горизонтал╕ ╕ раза так п╕втора по вертикал╕, то отримали би нормально вдягнуту першокласницю, правда дуже неохайну. Б╕ле волосся стирчало р╕дкими копнами. Лице було червонувате, з старечими веснянками, ╕ нагадувало зморщену картоплину. Окуляри в груб╕й пластмасов╕й оправ╕ надавали обличчю кумедного виразу.

Ну от, -- подумав я, -- зараз почнеться мова про нещасливе життя з натяками на дармову вечерю. Вже надто не намагаючись бути супер-вв╕чливим я сказав коротко "Добрий веч╕р". "Слава богу" в╕дпов╕ла бабуся автр╕йською формою прив╕тання. Для мого, нетренованого в австр╕йському акцент╕ н╕мецько╖ мови вуха, це прозвучало "Во-ва гу". Б╕льш╕сть в╕денц╕в, з котрими мен╕ до того доводилося говорити, мали сво╓р╕дну, але ч╕тку вимову, так що я вже почав ввазати чутки про неперетравн╕сть австр╕йсько╖ вимови переб╕льшеними. В додатку, судячи по запаху, бабуся перестала чистити зуби десь ще до пад╕ння берл╕нсько╖ ст╕ни.

Що ж, початок запов╕дав при╓мний веч╕р з глибого-зм╕стовним д╕алогом з представничкою в╕денського плебса. Пауза затягнулась.

-- И не ╕йтеся, я ит т╕льки на хилину, посид╕ти и╕пити свого ухя пива, -- квапливо заговорила представниця, ╕ почала ритися в сумочц╕. Ну звичайно, я з╕тхнув в подумках, зараз виявиться, що гаманець забула вдома. Кельнерша зауважила мо╓ становище: "Вам ця пан╕ не перешкоджа╓?" Голос був стандартно прив╕тний, але з потенц╕╓ю крижаного металу, якщо кл╕╓нт попросить. Кл╕╓нт вяло закивав головою, що бачити н╕би ще н╕, але хто зна╓ ту бабульку.

Бабулька щось забелькот╕ла ╕ п╕д ще вв╕чливим але настирним поглядом кельнерки на поверхн╕ стола з'явилися пару монеток в один ╓вро посерев ватаги неслухняного м╕дяного др╕б'язку.

-- Одне пиво два евро, -- голосно ╕ виразно в╕дчеканила оф╕ц╕антка, аж люди за сус╕дн╕ми столиками похапцем на нас зиркнули. "Я ачу, прошу" -- розкрила на загальний огляд сво╖ грошики бабуся. "Ра-аз, два-а" прозвучало ще виразн╕ше, як монетна ватага втратила сво╖х двох л╕дер╕в.

Залишившись сам на сам, я тепло всм╕хну вся сво╖й сп╕врозмовниц╕. Лице-картоплинла розплилося вс╕ма в╕чками в вза╓мн╕й посм╕шц╕. Розслаблено в╕дкинувшись на спинку кр╕сла, я почувся щедрим, великодушним, в гармон╕╖ з ц╕лим св╕том. Самотня бабця, яка вечорами звикло верта╓ться до сво╓╖ одиноко╖ ╕ сут╕нково╖ квартири, сьогодн╕ зможе випити пиво в якомусь товариств╕, що ╖й напевне так р╕дко випада╓. Ми так будемо сидит╕ молочним вечором п╕д пахучими липами, вона з╕ сво╖м пивом, я -- з╕ шн╕целем ╕ альдудлером, ╕ отримувати задоволення в╕д простого людського сп╕лкування. Вирвавши бабцю з пазур╕в самотност╕, я в╕дчув, як тепло розлива╓ться по серц╕, ╕ посм╕хнувся ╖й ще приязн╕ше.

Пиво прибуло. "Чи я вже заплатила за пиво?" -- "Та-ак, ви вже заплатили." Мо╓ сп╕вчуття до того всього ще й склерозно╖ бабц╕ зросло. ╤ коли м╕й г╕гантський шн╕цель прибув, в мене зажервот╕ло бажання запропонувати половинку бабус╕. Але це все вимагало нетрив╕альних пояснень по н╕мецьки, спочатку до отримуючо╖ сторони а пот╕м ще раз до оф╕ц╕антки (треба ж буде попросити про чисту тар╕лку, тощо), то зерно мого благородного бажання (як ╕ б╕льш╕ст╕ мо╖х благородних поривань) впало на кам'янистий грунт ╕ було зкльоване воронами здорового глузду. ╤ як завджи, одразу по тому мен╕ стало шкода втраченого шаншу поповнити свою скарбничку добрих вчинк╕в. Жаль ╕ сов╕сть заголосили з подво╓нною силою, коли розчарован╕ сенсори смаку покуштували перш╕ шматки шн╕целя. Подана страва, як ╕ вся реставрац╕я, нагадала мен╕ совковську молод╕сть. Гарн╕р виявився екв╕валентно не╖стивним.

...Отак ми сид╕ли, моя сп╕врозмовниця попиваючи пиво, я борючись з╕ шн╕целем, ╕ намагались розмовляти. Розмова не кле╖лась: виявилося що ╖й так не зрозум╕лий м╕й д╕алект н╕мецько╖, як мен╕ ╖╖. Тому мо╓ знання про пан╕ Христину (так ╖╖ звали) дуже фрагментарне ╕ нав╕ть м╕сцями саме соб╕ суперечне, хоча вона охоче про себе розпов╕дала. Вона живе десь тут в околиц╕, сама, як почулося мен╕. Я чемно поц╕кавився, чи ма╓ вона с╕м'ю. Вона щось в╕дпов╕ла про свого чолов╕ка. Так вона була замужем, але б╕льш докладн╕ше я не зрозум╕в. Але раз вона живе сама, то ╕стор╕я ма╓ бути сумною. Перепитувати було якось незручно, ╕ я час в╕д часу сп╕вчутливо кивав головою, надавши обличчю в╕дпов╕дного виразу -- стратег╕я до яко╖ я вдавався п╕д час вечер╕ не раз.

...Так, вона мешкала в Австр╕╖ все сво╓ життя. Працювала медсестрою, зда╓ться в реан╕мац╕╖, бо н╕би щось сказала про трупи. При цьому в╕чка-картоплинки п╕дсунулись до мене ╕ змовницьки зашепот╕ли. То напевне був якись непристойний жарт про пок╕йник╕в (якщо я не очувся), бо в к╕нц╕ бабця др╕бненько зах╕х╕кала. Перепитувати якось знову не випадало, прост╕ше ╕ весел╕ше було зах╕х╕кати у в╕дпов╕дь.

-- Я сам з Укра╖ни, але зараз працюю в Штатах, в Сполучених Штатах Америки. В м╕ст╕ П╕тсбург, штат Пенсильван╕я. В В╕дн╕ в╕дв╕дую друз╕в, на дек╕лька дн╕в. Дуже гарне м╕сто.

Мовчанка затягнулась. Чи пам'ята╓ вона в╕йну? Другу св╕тову в╕йну? Промазав: не зрозум╕ла, або не захот╕ла в╕дпов╕дати...

...Чи ма╓ вона д╕тей? Н╕, не могла через якусь операц╕ю. А родина ╓? Так, чолов╕к лежить вдома. (Чолов╕к, вдома?! А чи не казала вона перед тим, щось ╕нше?) Ваш чолов╕к хворий? Так, в╕н хворий, в л╕жку. Йому не можна вставати, але в╕н вста╓, ходить по к╕мнат╕. (Щось тут не в'яжеться... Якщо вона за собою доглянути не може, ледве ходить, як же впорю╓ться вона з доглядом за чолов╕ком?!) В╕н теж любить пиво, але йому не можна. ...Вона всього пива не вип'╓, вона т╕льки трошки вип'╓. А то завтра буде бол╕ти голова.

╥╖ чолов╕к "brav". А що означа╓ "brav"? "Brav" це "brav", добрий. Ви ╓ "brav".

Вечеря наближалась до к╕нця. Боротьба з шн╕целем тривала довго, але незважаючи на оп╕р шлунка, його вже майже до╖дено. Я з силою впихую в себе останн╕ шматки.

-- Зна╓те, моя мама привчила мене все до╖дати, н╕чого не залишати в тар╕лц╕. (Незручно залишати в тар╕лц╕, коли поруч сидить б╕дна людина). Може для вас, пан╕ Христино, щось замовити, якийсь десерт? (Другу страву нав╕ть ╕ не пропоную, ╕ так вона ╖╖ всю не з'╖сть, чому надаремно грош╕ витрачати?) -- Н╕, н╕, я тут поп'ю лише пиво! В мене в дома ╓ що ╖сти. Багато. А ви ╖жте, ╖жте!

Я з в╕дразою ковтаю останн╕й шматок шн╕целя. Ще залиша╓ться трохи безбарвного салату з квашеного ог╕рка ╕ капусти. М╕й шлунок бунту╓ться, салата я вже не подужаю.

На той час пан╕ Христина малесенькими ковтками допила сво╓ пиво. "Ви не будете салату ╖сти?" пита╓. Я хитаю головою, н╕ не буду. Неспод╕вано, пан╕ Христина п╕дсува╓ до себе тар╕лочку, ╕ квапливо почина╓ ╖сти залишки салату. Брудн╕ пальц╕ з чорними пазн╕гтями п╕дбирають плястерки ог╕рка ╕ завитки капусти, ╕ похапливо в╕дправляють до рота. Ол╕я капа╓ по стол╕, ╕ по давно вже несв╕ж╕й сукн╕. Я наст╕льки здивований, що перш н╕ж я з╕брався з думками витерти ╕ запропонувати сус╕дц╕ свою вилку, салат вже зник.

-- Дякую, ви дуже "brav".

Приходить кельнерша, флегматично збира╓ тар╕лки. Пан╕ Христина в черговий раз пита╓, чи заплатила вона за пиво. Ось вона проща╓ться з╕ мною. Я допомагаю ╖й встати. Мене диву╓, наск╕льки важке ╕ безв╕льне ╖╖ т╕ло. Мене розбирають сумн╕ви, чи вона самост╕йно зможе добратись додому. Пан╕ Христина проща╓ться також ╕з сус╕дн╕м столиком, як╕сь ╖╖ знайом╕, а може просто так. Я розглядаю жирну пляму на сукн╕, засмальцьован╕сть шкарпеток, бруд на одн╕й ноз╕, на литц╕. Невже вона нав╕ть не вмива╓ться? Мен╕ дуже хочеться зробити для не╖ щось при╓мне, наприклад дати два ╓вро, так щоби хоча пиво було за м╕й рахунок. Але в мене нема др╕бних, а десятку шкода давати, та й чи не образиться вона? Але з другого боку, мож╕ т╕ два ╓вро були в╕дклад╕не на хл╕б на завтра? Але чи ╓ зм╕ст ╖╖ догнати? Чи вдасться нам порозум╕тися за п'ять хвилин, п╕сля години спроб?

Пан╕ Христина повол╕ в╕ддаля╓ться по Гановергассе...

Так чи ╕накше, тепер ╖╖ доганяти виглядатиме шм╕шно. Що ж, я неквапливо розплачуюся, лишаючи ш╕стдесят цент╕в чайових, ╕ направляюся в протилежну сторону. На думку мен╕ приходить цитата з Фаз╕ля ╤скандера, котрий сказав, що краше бути дек╕лька раз обманутим, н╕ж п╕дозрювати кожного. Я брожу в╕денськими сут╕нками, ╕ мен╕ сумно, що я зовс╕м забув цю прекрасну фразу, але одночастно на душ╕ св╕тло, що вона таки виринула в пам'ят╕, хоча трохи зап╕зно.

***

На другий день вранц╕ я спускався в метро Карлзплац. Молодий хлопець, рок╕в так двадцяти, перехопив мене в проход╕, ╕ почав вимагати сорок цент╕в, яких йому н╕бито не вистарча╓ на квиток. Правою рукою в╕д тицяв мен╕ п╕д н╕с як╕сь монетки, як доказ; л╕ва вимахувала наполовину з'╖дженим гамбургером. Я не люблю таких агресивний жебрак╕в. Але одночасно я зауважую, що пальц╕ його право╖ руки якось неприродно скарцюблен╕. В пам'ят╕ мо╖й чомусь всплива╓ образ пан╕ Христини, пригаду╓ться весь вчорашн╕й веч╕р. Довго не роздумуючи, я сягаю по гаманець, ╕ в╕дл╕чую сорок цент╕в. Хлопець зника╓ нав╕ть не подякувавши. Я проходжу якигось сто метр╕в, ╕ голос спокусителя наш╕пту╓ мен╕ обернутися. Так ╕ ╓, м╕й хлопака увива╓ться перед черговим перехожим. Мен╕ ста╓ сумно, що я такий дурник... ╤ зовс╕м я не "brav"...

Варшавський аеропорт, 26 липня 2004